Дідух Тарас Романович

Народився 7 грудня 1986р. в с. Радча.  В 2006 році закінчив КЕП (Коледж Електронних Приладів) зі спеціальністю «технік-електронік» в м. Івано Франківську. Після навчання працював по спеціальності деякий час, потім на будівництві.  Зараз навчаюся в Івано- Франківській Духовній Семінарії.

Навернення

Нас в сім’ї було троє дітей. Памятаю змалку нас батьки водили в церкву. Деколи навіть я чекав маївки, щоб можна було піти з поля пошвидше. Від дитинства я був знайомий з церквою, кожної неділі нас водили на літургію. В нас була типова християнська сім’я. Памятаю своє перше причастя, недільну школу, де нас навчала сестра Софія. Я знав  дорогу до храму, дещо про Бога, але не знав для чого мені це все потрібно. Пам’ятаю як мене заставляли брати участь церковному дитячому хорі, де я дуже не хотів брати участь. Вже відтоді я пам’ятаю маленький бунт проти церкви і релігійних справ.  Я не хотів бути «чемним», я хотів бути таким як всі, нормальним, як мені здавалось. Мені було тоді десь 13-14р. І так помалу з’являється якась відраза до церкви і релігійних справ. І не тільки, але і відраза до себе самого.

З плином часу відчуття бунту збільшується. З однієї сторони була компанія, світське життя, а з іншої – церква і необхідність бути «чемним». Тоді я починаю жити подвійним життям. З одного боку я просив Бога багато чого, а з іншого жив просто світським життям. Невдачі, які мене супроводжують, я приписую собі,  а Бога я звинувачую за те, що я такий, який я є. Якраз тоді я переживаю нерозділене підліткове кохання, що тільки укріплює мою ненависть до себе і бунт проти Бога. В цей час Бог був близько до мене і завжди огортав мене своєю любов’ю, але  я не  бачив і не знав його, і жалів тільки себе. З кожним роком ця роздвоєність тільки збільшується.

 Піком бунту про ти Бога і себе став момент, коли моя дівчина йде в монастир. Я не міг пробачити цього собі і Богові. І якщо я до цього часу ще хоть трохи надіявся на покращення свого життя, надіявся що Бог присутній в моєму житті, то тепер будь які походи в церкву взагалі втратили якийсь сенс. Я продовжував ходити в церкву тільки з привички. Я ненавидів своє життя, Бога, який мені його дав і себе. Дивно, наскільки я був сліпий і не бачив тих талантів і благословень, які мав. Я досі не до кінця розумію того, що сталося, але вірю що цей момент був благословенням для мене. В цей час Господь був біля мене.

Віра, моя сестра, і раніше запрошувала мене на молитву спільноти св. Миколая, але я завжди відмовлявся. Тепер мені було нічого втрачати, і я просто пасивно пішов. Памятаю свою першу молитву, на якій я був просто заглиблений в себе. Мені було все одно чи там співають,чи грають, чи моляться мовами…я просто цього всього не сприймав. Тому я не пам’ятаю свого першого враження від молитви прослави.  Тоді не молився і не слухав, не чув нічого і нікого, просто жалів себе. Що мене здивувало – це те, що Олесь зразу запропонував мені служіння на гітарі в групі прослави спільноти. Очевидно, для Бога це був єдиний спосіб втримати мене в спільноті і заохотити прийти наступого разу. Ще мені Олесь запропонував роботу у видавництві «Вогонь з Неба», де я кожного дня отримував слова євангелізації і свідчення,що Бог живий. Очевидно,що Бог діяв на молитві прослави і дуже сильно працював наді мною, тому що в мене почала появлятись якась надія. Надія на те, що Бог все ще є в моєму житті, що я не такий безнадійний, і що я хоча б комусь потрібний. Надія на те, що все що в церкві відбувається – це не тільки прості слова, а що Ісус насправді живе.

Дальше господь починає діяти. Хоча я продовжував бунтувати проти Бога, та проти себе, але завжди він мене приводив на молитви спільноти. Потім я пройшов курс “Нове Життя”. Я чогось чекав від курсу реколекцій, але трохи розчарувався, бо ніби нічого не сталося. Вже пізніше почало виявлятись, що Бог діяв, хоча я цього і не бачив. Бог в чудесний спосіб звільняє мене психологічно і емоційно від дівчини,  яку я не міг відпустити. Все сталось наскільки швидко і приголомшливо, що я був просто в шоці. Це було перше моє досвідчення реальності Бога в мене в житті. 

Потім був курс реколекцій «Мойсей» у Брюховичах. Господь сильно подіяв у сповіді, де я розказав все. Що мене турбує, всі бунти, страх, ненависть до себе і т. д. Тоді у Брюховичах Господь торкнувся мого серця, і як я усвідомив потім, я пережив Віднову в Дусі Святому. Після цього курсу я вже приїхав новою людиною.

Наступного року Господь покликав мене працювати до себе, в свій виноградник. Моє життя міняється на 180 градусів. Чудесним способом я поступаю в семінарію, де Він провадить мене кожного дня. Зараз я на ІІ курсі, і Господь продовжує вести мене. Особливо це проявляється у тому, він дав ласку і силу успішно вивчати гуманітарні науки, які я ніколи в житті не любив. Також Господь вирішує проблеми зі співом, з яким в мене завжди були проблеми. Йому Слава!

 Чого я очікую?

Очікую сповнення обітниць щодо спільноти св. Миколая, сповнення бажань свого серця, воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.